Пологи за допомогою кесаревого розтину. Як це було

Я пишу цю статтю не з метою пропаганди пологів за допомогою кесаревого розтину. Просто, хочеться підтримати молодих матусь при підготовці до таких пологів.

Кесарів розтин - це порожнинна операція, яка використовується для вилучення дитини шляхом розрізу в черевній стінці і в матці. Операція робиться за суворими медичними показаннями, коли пологи через природні шляхи або неможливі, або становлять велику небезпеку для мами і дитини.

Багатьох жінок мучить страх: а що буде, як буде? Насправді, не такий страшний чорт, як його малюють.

Я сама пройшла через це, тому просто хочу поділитися своїм досвідом.

Найчастіше, коли молодій матусі гінеколог в жіночій консультації виносить «вирок» про те, що народжувати їй доведеться через кесарів розтин, вона приходить в жах. Так було і зі мною.

Чого я найбільше боялася? Який мені будуть робити наркоз? Що буде з моєю дитиною?

У що перетворитися мій живіт, і взагалі, які можуть бути ускладнення під час і після операції?

Не знаю, чи варто говорити про те, скільки різної інформації на цю тему я прочитала за короткий термін. Матеріали з одних джерел заспокоювали, з інших же, навпаки, шокували жахало.

З`явилося бажання, у що б то не стало, народжувати природним шляхом. Однак моя улюблена донька, з п`ятого місяця і до кінця, сиділа в животику, як розумна дитина, попою в родові шляхи.

І все-таки, моя дуже досвідчена лікар, запевнила мене, що з огляду на таке «стан справ», мій вузький таз і обвиття пуповиною навколо шиї доньки, сама я ніяк не народжу.

Здоров`я моєї дитини для мене понад усе. Так що, ризикувати я не стала.

Мене поклали в пологовий будинок для підготовки до планової операції. Тільки тоді я перестала нервувати з приводу того, що зі мною щось не те трапиться.

Цілодобово я і ще багато-багато матусь перебували під наглядом досвідчених лікарів. Відразу скажу, що жодного лікаря я свідомо не знала, і ні про які хабарі мова взагалі не йшла.

Я усвідомлювала, що кесарів розтин - це великий ризик як для мами, так і для малюка. Але йти народжувати природним шляхом в такому випадку, як у мене, ризик значно більший.

Тепер власне про операцію. Ціла бригада лікарів відвела мене в операційну. Заздалегідь мені сказали, що будуть робити епідуральну анестезію.

Від усвідомлення того, я буду все бачити і чути, мені було погано. Ну да ладно. Діватися нікуди.

Молодий анестезіолог зробив мені укол в хребет. Насправді це не так боляче, як я думала. Потім мене поклали на операційний стіл.

Підключили купу різної апаратури і крапельницю. Всі, хто знаходилися зі мною в цей момент, поводилися зі мною, як з маленькою дитиною, контролювали кожен мій подих і рух очей.

Постійно запитували про мої відчуття, іноді навіть про щось жартували.

Власне, коли мене почали «різати», настрій у мене вже піднялося. Від підтримки лікарів і від усвідомлення того, що ось-ось я почую крик свого малятка.

Моє тіло навпіл розділяла ширма, через яку нічого не було видно. Так, я щось відчувала під час операції. Але це було не болем.

Так, щось не дуже приємне. Просто відчуття, що «там» щось роблять.

Коротше, о 9.55 ранку моє сонечко витягли. Коли вона закричала, у мене потекли сльози щастя.

Описати мій стан в цей момент звичайними людськими словами було неможливо.

Поки я перебувала в ейфорії від щастя, мене акуратно зашили. Потім дали поцілувати донечку і відвезли відновлюватися в реанімацію.

Там мені кололи знеболювальні препарати, під дією яких я перебувала ніби в наркотичному сп`янінні. Навколо мене юрбами кружляли медсестри і лікарі-реаніматологи.

Через якийсь час я відчула, як починають включатися мої ноги. Пізніше захворів низ живота. Слава Богу, терпимо. Морозило. Мене тепло вкрили ковдрами, і незабаром озноб пройшов.

Вночі того ж дня я сама дісталася до туалету. Навіть до умивальника сама дійшла, так як пити хотілося нестерпно.

Вранці мене вже перевели в звичайну палату, де лежали матусі, які народили самі. З собою в пологовий будинок я захопила післяпологовий бандаж. Він відмінно підтримує живіт.

У такому випадку без нього взагалі ніяк. Коротше кажучи, в цей же день я вже повністю обслуговувала себе і ще моїх нових подруг, які відчували себе набагато гірше, ніж я.

На відміну від дівчат, яким зробили розріз промежини під час пологів, я могла сидіти, як нормальна людина. Навіть за передачами від рідних для себе і для них я ходила по коридорах в сусідній корпус.

Правда, перші дні, доводилося трохи згинатися вниз. Я думала, якщо повністю розігнутися, порветься шов. Але це не так.

Молоко у мене з`явилося раніше за всіх і більше всіх. Так що міф про те, що у кесаревих не виникає молоко, не більше ніж міф.

Виписали нас додому через тиждень після пологів. Мої страхи з приводу величезного шва не виправдалися.

Приблизно через місяць-півтора він повністю зажив. На сьогоднішній день вже пройшло два роки з того самого моменту, і тепер у мене в низу живота залишилася лише невелика, ледь помітна «посмішка».

Загалом, дорогі матусі! Якщо вам належить кесарів, не ризикуйте народжувати природним шляхом. Медицина сьогодні вже не та, що 25 років тому. Думайте, перш за все, про те, як краще буде для вашого малюка.

Якщо вам призначають кесарів, значить, на те є вагомі причини. Всього вам найкращого.