Нервова анорексія і булімія

Життя так закрутила гайки, що іноді мені здавалося: виходу немає і не буде ніколи. Я колола як проклята, бо два роки тому мій невірний чоловік кинув мене, пішов з дома.- А я? А Майка?

Не залишай нас! Як же ти можеш так вчинити? «Відстань!» - Чоловік відштовхнув мене і грюкнув дверима. А потім я дізналася, що він живе з молоденькою продавщицею, яка працювала в найближчому супермаркете.Удар був занадто несподіваним.

Я впала в депресію і перестала помічати все навколо себе. Майка плакала, смикала: - Мама, мамочка, прокинься! Мені страшно, коли ти така ...- Яка така? - байдужим голосом озивалася я на її слова.А чи є сенс жити?

Навіщо, якщо тебе кидають, як обридлу річ? Ніхто не протягне руку допомоги, не зрозуміє. Для чого? Ходила по замкнутому колу образи і туги і лише, коли у нас оселилася мама, відійшла. «Ти погано впливаєш на Майю, - сказала вона. - Вирішила плюнути на своє життя, це твоя справа, але ти відповідальна за долю дівчинки.

Не забувай про це. Твоя дочка може загинути ». І я немов прокинулася ... З гіркотою оглянула Майкін колготки з дірявими п`ятами, згадала чай з хлібом, які ставила перед донькою замість вечері, і жахнулася власним егоїзму!

Як же я могла так зневіритися, щоб забути про доньку! Догляд чоловіка для мене - це важко, але для дочки зрадництво батька - справжній шок. Як я могла не помічати її горя?

І життя круто змінилася. Якщо ще вчора ледь знаходила сили, щоб піти на роботу, то тепер завзято взялася заробляти гроші. - Доньці потрібно багато всього, - повторювала собі як заклинання. - Майечка матиме все найкраще!

Ось здивується колишній чоловік, що я змогла самостійно виростити дочку, дати їй освіту і поставити на ногі.После розлучення пройшов рік. Майці виповнилося шістнадцять, і їй дійсно потрібно було багато всього.

Тепер-то розумію, що і моє гірке відчай, і моя фанатична завзятість у роботі однаково позбавили дочку головного - моєї уваги, моєї турботи і ласки. Спочатку я не помічала дочка, пізніше у мене фізично не вистачало часу займатися її проблемами.

Так, заробляла чимало. Але не настільки, щоб відчувати, що своєю роботою можу забезпечити свою і Майкін стабільність в будущем.Что творилося весь цей час з донькою, я й гадки не мала.

Коли поверталася додому, Майка, як правило, вже спала, і іноді я навіть не спромагалася заглянути в її кімнату. Ось так ми і жили. Я орала, а дочка вчилася, і невідомо, який би трагедією все закінчилося, якби одного разу я ... не вивихнула ногу. Недарма кажуть, що не було б щастя, та нещастя допомогло.

Мимоволі я спостерігала життя дочки, і відкриття, які відбувалися на моїх очах, дуже насторожували. Я раптом помітила, що Майка сильно схудла, та й настрій у неї подавленное.- Донечко, ти себе погано почуваєш?

Майя знизала плечима. Але найбільше мене вразив її відповідь: - Тобі не все одно? - Майя! Як ти зі мною розмовляєш? - обурилася.

Вона процідила мені, як чоловік колись: - Відчепись ... Я стала придивлятися до дочки уважніше. З нею явно відбувалося щось дивне.

Майя багато їла, але чомусь соромилася цього. Я ставила перед нею тарілку з відбивною і картоплею, а вона мляво тикала виделкою в м`ясо: - Не хочеться їсти.

Я і так толстая.- Ти не заведеш себе до виснаження, - хвилювалася я. - Ешь.Она відсувала тарілку, але якось я помітила, що вона жадібно поїдає ту ж відбивну і картоплю потайки. «Нічого страшного, - заспокоювала себе. - Дитина ще росте, організм вимагає додаткових калорій ». Але через день Майкін апетит здивував меня.Я застала дочку, жменею запихають собі в рот печенье.- Ну і дієта у тебе!

Чи не дурний, Майка. Харчуйся нормально, і тобі не доведеться під`їдати після обіду або вечері. Дочка ковзнула по мені злим поглядом і буркнула: «Не твоя справа» .- Що це означає?

Хто тобі сказав, що це не моя справа? - обурилася я, а дочка презирливо відповіла: - Швидше б ти вже одужувала і відправлялася на работу.- О господи! Майка!

Невже я тобі так заважаю жити ?! - образилася я.- Ти? - заволала вона. - Та ти мене взагалі не помічаєш! Немов мене і немає. Пропадаешь десь цілодобово, а тепер вирішила питання задавати? Я теж не стрималася: - Пропадаю ?!

Я працюю, для того щоб ти мала все необхідне! Вона закрила вуха руками і кинулася чомусь не в свою кімнату, а в туалет.

Я почула судомні звуки блювоти і занепокоїлася. Невже Майка щось приховує від мене? Я повернулася на роботу, але тривога за дочку оселилася в душі і не відпускала.

А вдома тим часом відбувалися дивні речі. Увечері я приносила додому запас продуктів на тиждень: кілограм хорошою ковбаски, кілька пакетів з пельменями, сир, сметану, молоко, овочі, фрукти, солодощі, а на наступний день ввечері холодильник був порожній. - Майя, а куди поділися продукти? - До мене друзі заходили ... - відповідала донька.

Я їй не вірила, бо знала, що у Майки не було друзів. Коли я сказала їй про це, вона здійнялася: - А я просила перевести мене в школу, де вчиться Люся! Люся - давня подружка Майї, але вона входила до слабку школу, а у мене була мета перевести доньку в престижний навчальний заведеніе.- Знайди спільну мову з хлопцями в новій школі, - порадила, але Майка глянула на мене зі злістю.

Я вирішила, що зі здоров`ям дочки не все в порядку. Майка все худла, але їла багато і часто. І ця блювота ...

Раптом страшна здогадка вразила мене. Майка вагітна?

Апетит, блювота ...- Доча, коли у тебе останній раз були місячні? - запитала якось. Вона задумалася, знизала плечима: - Не пам`ятаю ... Відразу тягти дочку до гінеколога я не наважилася.

Купила упаковку гігієнічних прокладок, поклала дочки в тумбочку. Через два тижні перевірила. Все на місці. Здогад підтвердився! Я жахнулася, але ввечері вирішила серйозно поговорити з дочкою. Штовхнула двері її кімнати і отетеріла.

Майка сиділа на ліжку і зубами відривала шматки від палиці копченої ковбаси. Поруч валялися порожні зім`яті коробочки від йогуртів. Штук вісім-десять.- Майечка ... - Я так розгубилася, що ледве в непритомність не впала, адже картинка була не для слабонервних.Дочка почервоніла, нервово згребла еду.- Стукати треба!

Або тебе не вчили ?! Я розплакалася. Села поруч з нею: - Я ж бачу, що з тобою відбувається! Ти не хочеш поділитися зі мною? - Пізно щось згадала ... - презирливо відповіла дочка і, зігнувшись, побігла до туалету.- Боже ... - прошепотіла я, коли вона вийшла з ванної. - Ти вагітна? - запитала обережно, коли Майя, знесилена тривалою блювотою, втомлено лежала на кроваті.- Що за думки!

Та ти з глузду з`їхала! - різко відповіла вона.- Не бреши, - говорила спокійно. - У тебе ж немає месячних.- Може бути. Але хлопця теж немає! - Але тебе нудить ...- Мене нудить від цієї жахливої ​​життя! - З її очей потекли сльози Як же ти можеш таке говорити, Майя ?! - злякалася я. - У тебе все є!

У тебе такі перспективи ... Вона перервала мене питанням: - Хочеш дізнатися, що мене радує насправді? Їжа! Ось що! - Їжа? - не зрозуміла я.-Я хочу їсти завжди! - Майя говорила швидко, немов поспішала вилити на мене все, що так довго приховувала. - Я хочу їсти завжди і всюди.

Я радію тільки тоді, коли їм, а потім ... Потім мене нудить, кишки вивертаються назовні, і я знову хочу їсти ...

Вона говорила, а в моєму мозку вже крутилося красиве слово «булімія». Мені довелося стати свідком смерті від цієї хвороби однієї жінки, нашої сусідки.

Я тоді була дівчиськом. Поруч з нами жила звичайна родина: чоловік, дружина, син. Жінка була худюща, але її страшного апетиту дивувалася вся округа.

Вона їла все підряд і часто. Але мені розповідали про страшні нападах блювоти, які мучили її. Вона померла від виснаження.

Чи не сама смерть шокувала тоді - її причина ... «Хіба можна померти від їжі? І що ж це за хвороба така - чим більше їси, тим більше нагадуєш кістяк ?! »- дивувалася я тоді.

Майка розповідала, а я відчувала, як від жаху німіють ноги. Ніч не спала. І перш ніж приймати рішення, що робити, я пошукала в Інтернеті відомості про булімії.

Всесвітня павутина виплюнула мені стільки жахів, що я втратила спокій. Одна думка стукала в мозку: швидше, швидше, треба швидше ...

Не дай бог ... І я згадувала померлу сусідку.

Тепер мені стала зрозуміла ця нелогічна для молодого віку депресія, яка роз`їдала душу Майки. Потрібно довести дочки, що є сенс боротися, щоб перемогти болезнь.- Це хвороба?

Але все люди їдять ...- але не у всіх блювота після їжі, не всіх мучить тваринний голод.- Чому трапляється ця хвороба? - запитала дочка, і я знизала плечима: - Медики не знають причин виникнення булімії. Зате вони навчилися відмінно справлятися з цією хворобою.

Я читала наукову роботу одного маститого психіатра ... Майка підхопилася і закричала: - Психіатра? Ні, не піду до психіатра!

Я в своєму розумі! Ох, і важко було переконати доньку піти до лікаря! На це пішло більше місяця, і за цей час Майка нітрохи не змінила звичок. Вона як і раніше мало їла в моїй присутності, зате потім я вигрібала з її кімнати гору обгорток від шоколаду, печива та цукерок.

Дочка не слухалася мене. Допомогла моя мама. - Тільки спробуй махнути на дитину рукою! - Ні, я не здамся, - твердила я собі, і щовечора продовжувала переконувати дочку піти на прийом до врачам.Скоро з`ясувалося, що в нашому місті є тільки один фахівець, мав колись справу з булімією.

Я розуміла, що лікування буде тривалим і комплексним. Майка здалася несподівано. Одного разу напади блювоти так виснажили її, що, коли вона, похитуючись, вийшла з туалету, прошепотіла тільки одне слово: «Згодна ...» Не можу сказати, що стало легше.

Але ми з Майкою рук не опустили, бо разом з проблемами ясно побачили і перспектіви.- І мене перестануть мучити жахливі напади блювоти? - Так, моє сонечко. І твій настрій тоді буде радісним, і друзі будуть поруч з тобою ... Я говорила не порожні слова.

Я перевела Майку в школу, де навчалася Люся. Лікарі рекомендували створити максимальний психологічний комфорт, і я знала, що спілкування з Люсею допоможе Майї.

А ще я повинна була довести дочки, що для мене немає нікого і нічого важливішого, ніж вона.- Я з тобою, рідненька, я допоможу тобі в усьому, дорога, - повторювала Майка щодня як заклінаніе.І я кожен день намагалася довести їй свою кохання. Поступово наші відносини стали налагоджуватися.

Пройшов рік, і ми з донькою поки ще тільки на початку шляху до одужання. Але якщо раніше по кілька разів на день Майка рвалася в туалет, щоб викликати в себе їжу, то тепер напади трапляються все рідше.

В останній місяць лише двічі їй стало погано. І харчується вона тепер інакше - відповідно до рекомендацій лікарів. Іншим став і її життєвий настрій!

Коли в один з днів несподівана нудота підступила до горла, вона зблідла, але сказала твердо: - Це - останній раз, більше таке ніколи не повторітся.Я вірю в неї і вірю в себе. Ми зможемо повернути Майкін здоров`я.

А недавно дочка повернулася з прогулянки і радісно повідомила мені: - Мам, я закохалася! В цю мить я чомусь вирішила, що у дочки відновився менструальний цикл, порушений буліміей.- Відмінна новина! - Мам, може, запросимо його в неділю на обід? - запитала моя дівчинка, і я ківнула.Майка вже не боїться сідати за стіл і приймати їжу в присутності сторонніх людей. Вона обов`язково буде здоровою.

І щасливою ...